Один з парафіяльних храмів Подолу. Заснований не пізніше XVII ст. Існуюча мурована будівля постала на межі XVII—XVIII ст. (вул. Хорива, 5а).

За народною легендою, назва храму походить від ікони св.Миколая Чудотворця, яка "притиснула" злодія, коли він намагався пограбувати церкву. За іншим, більш вірогідним поясненням, храмовий образ отримав свою назву від того, що раніше стояв на пристані, яку у ХVII—ХVIII ст. називали "притикою".

Під час реставраційних робіт 1987 р. було з'ясовано, що сучасний храм стоїть на фундаменті давньоруської споруди ХII—ХIII ст. Можливо, згадка про будинок "Никольского попа" в описі міста 1552 р. стосується цього храму. Перше пряме свідчення про дерев'яну церкву на цьому місці належить до 1611 р.

За даними клірових відомостей, у 1631 р. коштом міщанина Петра Залізного Гроша споруджено мурований храм. Тоді ж, нібито, дерев'яну церкву перенесено до Старого міста, де її освячено в ім'я св.Іоана Златоуста. Деякі дослідники намагалися спростувати цю звістку, оскільки на плані 1695 р. церква зображена дерев'яною з одним верхом, а Златоустівської зовсім немає; міщанин на прізвисько Залізний Гріш відомий з самого кінця XVII ст., на цей же період вказують і архітектурні форми споруди. Але треба враховувати, що на той час було поширене будівництво храмів комбінованої конструкції, які мали і муровані, і дерев'яні частини; перенесення дерев'яної будівлі у Старе місто — не більше ніж здогад; і нарешті, згаданого у 1690 р. Залізного Гроша звали Тарас Петрович, тобто це був син фундатора.

В кожному разі наведені відомості стосуються не сучасної споруди, а її попередниці. Нинішній кам'яний храм у стилі "козацького" бароко збудовано не раніше 1695 р. Він мав типову для того часу хрещату дев'ятикамерну будову (західні кутові камери пізніше розібрані, східні перебудовані), і завершувався п'ятьма банями. Споруда сильно обгоріла у 1718 р. і була відбудована тільки у 1748—50 рр. Храм мав бічні вівтарі свв.Косьми та Даміана з півдня та Покрова Богородиці з півночі. Останній після пожежі освячено в ім'я св.Димитрія Ростовського. У 1794 р. перед західним входом споруджено дзвіницю з теплою церквою Стрітення Господнього у першому ярусі.

У XVII ст. у парафії церкви св.Миколая Притицького, неподалік від храму, стояв будинок батька св.Димитрія — київського сотника Сави Туптала. Помираючи 1703 р., Туптало заповів цей будинок церкві. Не виключено, що він також був фундатором кам'яного храму.

Під час пожежі 1811 року храм постраждав ще дужче, ніж у 1718 р. Відбудовуючи його у 1820-і роки, архітектор Андрій Меленський залишив тільки одну баню. Близько 1833 р. навколо дзвіниці побудовано одноярусну прибудову. У 1850-і роки заново споруджено її верхній ярус, у формах якого відчутний відгук класицизму. 1868 р. з південного боку до притвору прибудовано каплицю на честь урятування Олександра II в залізничній катастрофі та споруджено тамбури перед північними та південними дверима.

Олійний стінопис виконав 1833 р. художник Суховєєв з помічниками. 1903 р. його поновлено художником Георгієм Крушевським, частину розписів створено заново за взірцем Володимирського собору.

З грудня 1934 по червень 1935 р., після того, як Успенську церкву було відібрано владою, Миколо-Притицький храм був кафедрою останнього митрополита УАПЦ Івана Павловського. У червні 1935 р. церкву було закрито, вона використовувалась як склад. Реставрацію пам'ятки розпочато 1977 р., але через підвищення ґрунтових вод внаслідок спорудження метрополітену 1982 р. сталася катастрофа: завалився барабан з частиною стін та склепінь, через що довелося зовсім зняти баню. Проте невдовзі храм відбудовано у попередньому вигляді. Нині Притицько-Микільську церкву повернули УПЦ-КП, на честь І.Павловського встановили меморіальну дошку.

← ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА НА ПОДОЛІ		ДЗВІНИЦЯ ЦЕРКВИ МИКОЛАЯ ДОБРОГО →