Увійшла до ансамблю Флорівського монастиря у середині XIX ст. (вул. Притисько-Микільська, 5).

Церква є пізнім елементом у комплексі Флорівського монастиря, розташованим у його південній частині. Збудована у 1840—44 рр. за проектом Павла Спарро, освячена в ім'я ікони Казанської Божої Матері. Належить до рубіжного періоду між добою пізнього класицизму та часом широкого запровадження стилізацій у руслі історизму, що знайшло відображення в екстер'єрі храму. Вирішений в цілому на основі класицистичної традиції з використанням ордеру, він доповнений русько-візантійськими деталями. Прямокутний у плані об'єм завершений однією шоломоподібною банею над вівтарною частиною. Західний та східний фасади, а також фланги південного та північного фасадів акцентовані кілевидними закомарами. Разом з тим в оздобленні стінових площин застосовані пізньокласичні ордерні пілястри. Церква мала приділи, присвячені свв. Флору і Лавру та Іоану Богослову. На початку XX ст. дерев'яну баню було замінено металевою.

У серпні 1920 р. радянські органи зареєстрували громаду монастиря як парафіяльну. Невдовзі на терені обителі було влаштовано поселення робітників-металистів. Після антиклерікальної "справи Чехуна" (1929), де одною із звинувачених була монахиня Флорівського монастиря, міськрада ухвалила виселити з обителі черниць. Церкву Казанської Божої матері було перебудовано на виробниче приміщення, при цьому знищено баню й надбудовано стіни. Будівлю використовувала швейна фабрики "Юність". На початку 1990-х років споруду повернули монастиреві і після цього відновили у первісному вигляді (архітектор Юрій Лосицький).

← ВОЗНЕСЕНСЬКА ЦЕРКВА ФЛОРІВСЬКОГО МОНАСТИРЯ		ДЗВІНИЦЯ ФЛОРІВСЬКОГО МОНАСТИРЯ →