Один з найкращих взірців архітектури українського бароко XVIII ст., шедевр київського архітектора Івана Григоровича-Барського (вул. Покровська, 7).

На місці вірменської Різдвобогородицької церкви, що згоріла 1651 р., грецький купець Микола Тарнавіот 1685 р. збудував дерев'яну церкву Покрова Божої Матері. Спершу вона була "придворною" церквою родини Тарнавіотів, але на початку XVIII ст. удова Тарнавіота заповіла зробити її парафіяльною. Протягом 1766—72 рр. на її місці Григорович-Барський спорудив, як вважається, свою найкращу будівлю — двоповерховий кам'яний храм у вигляді триконху, увінчаний трьома банями. Немає сумніву, що архітектор враховував існування позаду на горі Андріївської церкви, з якою Покровська перегукується своїми бароковими формами.

Початково на першому поверсі містився головний вівтар Покрова Богородиці. Всередині зовнішніх ґанків були влаштовані кручені сходи на другий поверх, де існував вівтар апостола Іакова Алфєєва. 1791 р. міжповерхове перекриття було розібране, а престол св.Іакова перенесено до бічного приміщення. Після пожежі 1811 року змінено форму бань, втрачено ліплену декорацію фасадів. 1824 р. з заходу прибудовано теплий храм св.Іоана Воїна. Іконостас церкви проектував у середині XIX ст. Іван Штром (іконостас "як псевдомосковський" розібрано 1931 р.). Сучасна дзвіниця, що стоїть окремо, існує з 1798—99 рр. Її другий поверх, первісно дерев'яний, згорів у 1811 р. З 1831 р. його замінено кам'яним, а на перший ярус перенесено церкву св.Іоана Воїна.

У 1920-х роках належала прихильникам "Істинно православної церкви". На початку 1930-х років храм був закритий радянською владою. Під час нацистської окупації, у 1941 р. богослужіння в Покровському храмі відновилося. Настоятель храму протоієрей Олексій Глаголєв зробив храм осередком спасіння євреїв, дорослих та дітей, від загибелі. В часи окупації храм належав "автономістам". У 1953—54 рр. церкву реставрували в якості пам'ятки архітектури. У 1958 р. храм знову закрили. У 1971 р. була відреставрована дзвіниця. Проекти подальшої реставрації, розроблені у 1970—80-х роках, не були здійснені.

15 квітня 1990 р. з дозволу міських властей священнослужителі УАПЦ провели тут Великденну службу. 1991 р. храм переданий УАПЦ, для якої він фактично став кафедральним собором. Настоятелем храму з благословіння патріарха Мстислава був призначений протоієрей Володимир Черпак. Тут проводили богослужіння патріархи Мстислав та Володимир (Романюк).

← ДЗВІНИЦЯ МИХАЙЛІВСЬКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО МОНАСТИРЯ		ЦЕРКВА СВ.МИКОЛАЯ ПРИТИЦЬКОГО →