Первісний соборний храм Покровського жіночого монастиря (Бехтерєвський провулок, 15).

Церкву збудовано за проектом Володимира Ніколаєва. Закладання відбулося 11 січня 1889 р., освячення — 17 грудня 1889 р. (будівництво тривало й у 1890 р.). Храм мав три престоли — крім головного, ще південний в ім'я св.Іллі та північний в ім'я Всіх Святих. Головною святинею церкви була ікона Почаївської Божої Матері — фамільна реліквія роду Ольденбурзьких, з якого походила засновниця монастиря Олександра Петрівна.

Церкву звели дерев'яною, двоярусною на цегляних підмурках. Храм, як і всі основні споруди монастиря, опоряджено у псевдоросійському стилі. Головний об'єм церкви завершує центральна цибуляста баня з хрестом, на кутах встановлені ще чотири декоративні баньки. Зі сходу головний вівтар вінчає високий намет, бічні вівтарі — цибулясті баньки. До вівтарної частини прилучаються невеликі чвертькружні об'єми, також увінчані баньками. Головний південний вхід оформлений притвором із наметовим завершенням. В інтер'єрі містився різьблений позолочений іконостас, стіни вкривав розпис. У підвалі церкви з північного боку було влаштовано копію єрусалимської печери Гроба Господня.

З західного боку до храму прилучається великий житловий об'єм. У ньому містилися келії засновниці монастиря — великої княгині Олександри Петрівни, домова Михайлівська церква, келії ігумені, приймальні покої, канцелярія, бібліотека та інші приміщення, над частиною об'єму було зведено другий поверх із покоями для високоповажних гостей.

До радянського періоду церква діяла як соборний храм монастиря. У серпні 1920 р. радянські органи зареєстрували Покровську жіночу громаду. Але 1923 р. монастир був закритий, житлові приміщення надані робітникам-металістам. Покровську церкву деякий час використовували як парафіяльну, зрештою закрили й перетворили на клуб. При цьому її було позбавлено бань. Під час нацистської окупації релігійне життя у монастирі відновилося. У Покровській церкві велися ремонтні роботи, її було звільнено від нашарувань радянського часу, у 1943 р. робилася спроба відновити центральну баню (не здійснена). По війні монастир і церква залишилися діючими, належать УПЦ. Значний об'єм реставраційних робіт проведено у 1989—99 рр. За цей час відтворені усі бані, стіни зміцнені цеглою (архітектори Я.ків Діхтяр, Юрій Лосицький), відновлено внутрішній живопис.

← МИКОЛАЇВСЬКИЙ СОБОР ПОКРОВСЬКОГО МОНАСТИРЯ		ЦЕРКВА СВ. МИТРОПОЛИТА МАКАРІЯ →