Видатна пам'ятка "козацького бароко, важлива частина ансамблю Софійського митрополичого подвір'я (Володимирська, 24), головна вертикальна домінанта Верхнього міста.

Дерев'яна чотириярусна дзвіниця Софійського монастиря, збудована за Петра Могили, стояла в його північно-східній частині. Її архітектуру легко собі уявити за реалістичним малюнком Абрагама ван Вестерфельда (1651). У першому ярусі містилася брама, над якою у зрубі пороблено бійниці. Другий ярус оточено відкритою галереєю на різьблених стовпах і з балюстрадою. У третьому ярусі показані круглі вікна, а у четвертому — отвори для дзвону. Завершує споруду барокова баня з півбанком. Софійська дзвіниця майже цілком подібна до Михайлівської. Обидві вони збудовані приблизно водночас і, очевидно, за єдиним задумом. Таким чином унікальний містобудівний ансамбль Верхнього міста, у якому комплекси Софійського та Михайлівського монастирів поєднані за принципом дзеркальної симетрії, первісно склався ще у 1640-і роки (на тому ж малюнку 1651 р. на південь від Софійського собору видно ще одну дзвіницю, значно простішу за архітектурою).

Дерев'яна Софійська дзвіниця згоріла у 1697 р. Через два роки коштом гетьмана Мазепи закладено муровану дзвіницю на південний схід від собору. 1706 р. триярусну споруду завершено. Розміщення дзвіниці на схід від собору — нетрадиційне, хоча ніяких канонів на цей випадок не існувало. В даному разі таке рішення обумовлене свідомим бажанням утворити містобудівний ансамбль. Крім зорового зв'язку з Михайлівським монастирем, вертикаль Софійської дзвіниці замикала перспективу від чотирьох головних воріт Старокиївської фортеці Золотих, Софійських, Львівських та Печерських. За іронією долі, саме біля мазепинської дзвіниці відбулася у 1709 р. урочиста зустріч Петра I та інших переможців Полтавської баталії, через що вона отримала неофіційну назву "тріумфальної".

Невдовзі у стінах будівлі з'явилися небезпечні тріщини, тому 1744 р. верхній та частково середній яруси були розібрані і споруджені заново. Реконструкцію виконав архітектор Йоган Шедель на замовлення і коштом митрополита Рафаїла Заборовського. Стіни дзвіниці оздобили ліпленими прикрасами у народному стилі брати Іван та Степан Стобенські (зокрема, у третьому ярусі зображені з зовнішнього боку князь Володимир та апостол Андрій, а з внутрішнього — апостол Тимофій та покровитель Заборовського архангел Рафаїл). Від початку ліплення було розмальовано в різні кольори. Дзвіницю завершувала барокова баня зі шпилем, вкрита золоченими зірками на блакитному тлі. Роботи було закінчено 1748 р.

1807 р. у верх дзвіниці влучила блискавка, але тільки 1812 р. була споруджена "за новим профілем" баня зі шпилем. Як свідчать обмірні креслення Андрія Меленського, "новий" профіль майже нічим не відрізнявся від старого, хіба що не дуже вдалими пропорціями, через які дзвіниця в цілому видавалася дещо присадкуватою. Тому за особистим розпорядженням Миколи I у 1851—52 рр. було надбудовано четвертий ярус і високу грушоподібну баню. Цю перебудову за проектом академіка Федора Солнцева виконав архітектор Павло Спарро. Слід відзначити, що це була одна з перших спроб відтворити стиль українського бароко. Після надбудови висота споруди досягла 76 м. У другому ярусі досі зберігається 13-тонний дзвін "Мазепа", відлитий у 1705 р. Афанасієм Петровичем. Стільки ж важив інший дзвін — "Рафаїл", названий на честь Заборовського і відлитий 1733 р. відомим майстром Іваном Моторіним. У 1953 та 1972 рр. Софйську дзвіницю було реставровано.

← ТРАПЕЗНА СОФІЙСЬКОГО МОНАСТИРЯ (ТЕПЛА СОФІЯ)		АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА →