Велика дзвіниця Києво-Печерської лаври (вул. Січневого повстання, 21). Збудована архітектором Йоганом Шеделем у 1731—45 рр. і була на той час найвищою в Росії.

Довгий час монастир вдовольнявся дерев'яними дзвіницями. Тільки на початку XVIII ст. коштом гетьмана Мазепи було розпочато будівництво кам'яної дзвіниці, але тоді встигли лише закласти фундамент. 1707 р. роботи були припинені через смерть будівника — архітектора Дмитра Аксамитова. Після пожежі 1718 року, яка знищила усі дерев'яні споруди на подвір'ї, Верхня лавра залишилася взагалі без дзвіниці. Тому вже у 1720 р. лаврське начальство замовило прибулому з Петербурга архітектору Федору Васильєву проект нової дзвіниці, але його кошторис Лавру не задовольнив. Після тривалого скандалу Васильєв поїхав, і у лютому 1731 р. був укладений контракт з іншим архітектором — Шеделем.

Шеделю було вказано працювати за "зразком", отриманим у Москві. Анонімне креслення цього проекту давно відоме. Згідно з ним дзвіниця повинна була мати п'ять ярусів, парапети другого і четвертого ярусів прикрашені скульптурами. За непрямими даними найбільш вірогідним автором цього проекту можна вважати Івана Шумахера, брата Президента Петербурзької Академії наук. Але Шедель значно переробив проект, фактично створивши цілком нову будівлю. Він викинув один з ярусів і при цьому збільшив загальну висоту дзвіниці на 12 м. Шедель пояснював ці зміни конструктивними причинами, але в результаті значно поліпшилися і пропорції будівлі. Дзвіниця досягла у висоту 96 м 52 см, і довгий час була найвищою мурованою спорудою у Росії. Велика лаврська дзвіниця стала також першим взірцем ордерного бароко у Києві, не кажучи вже про Лівобережну Україну. Вперше з'явилися колони, приставлені до стіни, і — власний винахід Шеделя — "пучки" з трьох злитих у єдине напівколон. Технічною новиною було й те, що архітектурні прикраси, висотою до 1,6 м, виготовлені з випаленої кераміки. Грандіозною будівлею Лаврської дзвіниці Шедель увічнив своє ім'я в історії архітектури. З повним на те правом він помістив своє ім'я на фасаді другого ярусу.

Будівництво, розпочате 25 травня 1731 р., повинне було за контрактом завершитися через три роки, проте воно затяглося аж до 1 вересня 1745 р. За цей час Шеделю довелося витримати безліч звинувачень, скарг, припинень робіт, затримок з матеріалами тощо. Так, у 1740 р. Лавра звинуватила архітектора у появі тріщин та розривів у залізних пов'язях. Насправді ці деформації були викликані передчасною підвіскою дзвонів з наказу лаврської адміністрації. Але попри всі негаразди, найзначнішу споруду Києва було щасливо завершено.

На будівництво дзвіниці було витрачено 5 млн. цеглин та 20 тис. т вапна. Товщина стін першого ярусу досягає 8 м, на покриття куполу пішло 3,5 кг сусального золота. Дзвіниця легко витримувала 12 дзвонів загальною вагою 96 т, які містилися у третьому ярусі. Відхилення від вертикалі складає всього 62 см і залишається практично незмінним. На четвертому ярусі був поставлений годинник, який потім неодноразово перероблявся і дійшов до нас у варіанті 1903 р. Над входами до першого ярусу вмонтовано кам'яні барельєфи з зображеннями Богородиці, свв. Антонія та Феодосія і написом про відбудову Успенського собору князем Семеном Олельковичем 1470 р.

У вересні 1941 р. нацистські окупанти встановили над банею дзвіниці свій прапор. Вибух Успенського собору не завдав споруді суттєвої шкоди, хоча вона й постраждала від пожежі. Капітальну реставрацію дзвіниці проведено у 1957—63 рр.

← УСПЕНСЬКИЙ СОБОР (ВЕЛИКА ЦЕРКВА) ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ		ТРОЇЦЬКА НАДБРАМНА ЦЕРКВА ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ →