Головний храм Печерського монастиря, одна з уславлених святинь Православної Церкви. Визначна пам'ятка давньоруської та української архітектури XI—XVIII ст., майже повністю знищена вибухом 3 листопада 1941 р. Будівлю відтворено у 1998—2000 рр. (вул. Січневого повстання, 21).

Велика церква Успіння Богородиці Печерського монастиря закладена у 1073 р. ігуменом Феодосієм та князем Святославом Ярославичем, котрий "своїми руками почав рів копати" і пожертвував на спорудження 100 гривень золота. Чин заснування храму відправив юр'євський єпископ Михаїл, оскільки митрополит Георгій тоді був "у Греках". За сказанням "Києво-Печерського патерика", мірною одиницею при спорудженні храму послужив золотий пояс, подарований варягом Шимоном. Ширина церкви була визначена у 20 поясів (24,2 м), а довжина у 30 (35,6 м). Місце для храму, за молитвою св.Антонія, позначилося спочатку росою, а потім "попаленням терніїв".

Безпосередньою замовницею собору вважали саму Богородицю. За легендою, це вона прислала з Царгорода чотирьох майстрів-зодчих, надавши їм золото для витрат на будівництво, мощі мучеників, що були покладені у підвалини храму, і чудотворну ікону, яка стала намісною. Св.Феодосій встиг тільки закласти фундаменти споруди. 3 травня 1074 р. він помер. Церкву було побудовано за ігумена Стефана у 1075—77 рр., будівельні роботи закінчені 11 липня.

Мозаїки та фрески створені бригадою царгородських художників за ігумена Никона у 1084—88 рр. На жаль, вони не збереглися. Учнем грецьких майстрів під час цієї справи був Аліпій, в майбутньому славетний іконописець. За ігумена Іоана у 1088—89 рр. біля північно-західного кута собору збудовано придільну церкву св.Іоана Предтечі з хрестильнею (приміщенням для освячення води на Богоявлення) в нижньому поверсі. Храм був урочисто освячений 14 серпня 1089 р., напередодні свята Успіння Богородиці, митрополитом Іоаном та єпископами Лукою білгородським, Ісайєю ростовським, Іоаном чернігівським та Антонієм юр'євським.

"Богосоздана" Велика Печерська церква була новаторським для свого часу архітектурним твором. Вона не має прямих аналогій ані на Русі, ані у Візантії. Величезний духовний авторитет Печерського монастиря обумовив те, що його головний храм правив за взірець для багатьох наступних будівель. Успенський собор був великим хрестово-банним храмом з нартексом, трьома апсидами і П-подібними хорами. Його увінчувала єдина баня діаметром 8,6 м (на 1 м більше, ніж центральна баня Софії Київської) на 12-віконному барабані. Підлогу було інкрустовано мозаїкою, передвівтарна огорожа (темплон), ківорій (намет над престолом) та одвірки порталів зроблені мармуровими. У бічних стінах влаштовані відкриті аркосолії для саркофагів. 14 серпня 1091 р. до собору урочисто перенесено мощі засновника — преподобного Феодосія.

Під час нападу половців хана Боняка у 1096 р. собор отримав перші пошкодження, після чого здійснено ремонт будівлі. 1109 р. біля південних дверей храму споруджено "боженьку" для поховання Євпраксії Всеволодівни. Археологами також виявлені залишки західного притвору і кількох каплиць, прибудованих у ХІІ ст. Наступний ремонт відносять до часу архімандрита Василія (1182—94). Внаслідок землетрусу 1230 р. церква "на чотири частини розступилася". Під час відбудови повністю перекладені стіни та склепіння південної нави, барабан та склепіння бані. Під час монгольської навали 1240 р. собор знову постраждав — були зруйновані склепіння бані та конха вівтаря. Але автори XVII ст. надто перебільшували розміри руйнування. Очевидно, що храм був швидко відновлений, оскільки у другій половині ХІІІ ст. він діяв.

Дуже значну реставрацію здійснив у 1470 р. князь Симеон Олелькович. В цей час стіни собору були укріплені контрфорсами, з'явилися різьблений з каменю західний портал, готичне вікно над південними дверима, новий стінопис, кам'яний барельєфний триптих з зображеннями Богородиці, преподобних Антонія та Феодосія та написом, що сповіщає про закінчення реставрації. Після нападу Менглі-Гірея у 1482 р. здійснено ремонт верху апсид, контрфорсів, частини склепінь, зведено каплицю князів Корецьких на місці сучасного приділу св.Стефана та каплицю з похованням 1492 р. на місці Трьохсвятительського приділу. Імовірно, у цих роботах брав участь відомий московський будівничий Василь Дмитрович Єрмолін, рід якого було вписано до Пом'яника собору.

Між 1522—1533 рр. храм реставровано коштом князя Костянтина Івановича Острозького. В цей час споруджено іконостас собору та приділ св.Іоана Богослова, де й було первісне поховання князя. Повне відновлення Успенського собору було здійснене у 1555—56 рр. за архімандрита Іларіона. Тоді ж з'явилася каплиця панів Єльців. У 1579 р. київський воєвода князь Василій-Костянтин Острозький встановив скульптурний монумент на могилі свого батька. Наступну реставрацію здійснив архімандрит Єлисей Плетенецький перед 1618 р. Тоді побудовано приділ Трьох святителів, у якому Плетенецького поховано 1624 р.

Петро Могила між 1638—42 рр. здійснив перебудову дахів та бань, надбудову фронтонів у стилі бароко, прибудову ще двох каплиць. Між 1651—55 рр. підвищено стіни Трьохсвятительського приділу, на ньому споруджено південний фронтон та баню. Ремонти продовжувалися у 1660—70-х роках, про що свідчить гравюра 1677 р. У 1687 р. одну з бічних бань пошкоджено блискавкою. Реставрації 1690-х років відомі за гравюрами 1697 та 1702 рр. В цей час Трьохсвятительський приділ споруджений заново, всі приділи підвищені під єдиний карниз, перебудовані фронтони, бані, головний портал та інше.

Найбільшої шкоди собору завдала пожежа 22 квітня 1718 р. Присланий з Петербурга у 1720 р. архітектор Федір Васильєв не порозумівся з монастирським начальством і вимушений був поїхати. Замість нього у 1722 р. був присланий талановитий московський зодчий Іван Каландін, який і є автором проекту відбудови, розпочатої у 1723 р. Іконостас головного вівтаря споруджений коштом гетьмана Івана Скоропадського і піклуванням гетьманши року 1729. Різав його чернігівський сніцар Григорій Петров, а ікони писав Яким Глинський. Підлогу у 1727 р. було викладено чавунними плитами. Настінне малювання виконали 1730 р. художники Лаврської іконописної майстерні під керівництвом Іоана Максимовича. Собор був освячений 14 серпня 1729 р., хоча фасадне ліплення "алебастровий майстер" Юзеф Білинський закінчив тільки у травні 1731 р. Відбудований собор мав дев'ять престолів і завершувався сімома банями. Та вже у 1767—79 рр. виникла потреба у реконструкції фасадів. В цей час змінено форму фронтонів, Степан Ковнір разом з підмайстром Яковом Ткаченком заново виконали фасадне ліплення у стилі бароко. У 1772—77 рр. під керівництвом Захарії Голубовського поновлені настінні розписи.

Останній значний ремонт собору було здійснено у 1893—99 рр. Тоді все ліплення на фасадах замінили на репродукцію, зняли верхні яруси іконостасу. Перед західним порталом з'явився незграбний скляний тамбур. Водночас храм був заново розписаний групою художників під керівництвом Василя Петровича Верещагіна. Живописні роботи закінчені у 1901 р. При цьому варварськи знищений стінопис XVIII ст., який містив низку унікальних портретів лаврських архімандритів та ктиторів — князів, царів та гетьманів.

Більше ніж за вісім століть існування Успенського собору в ньому склався унікальний некрополь, що налічував понад 300 поховань. Деякі надгробки мали неабияку художню цінність — як-от ампіровий надгробок фельдмаршала Рум'янцева-Задунайського, створений архітектором Тома де Томоном і скульптором Іваном Мартосом 1805 р.

Після закриття монастиря у 1929 (30?) р. храм використовувався як об'єкт музейного показу. Перед відступом радянських військ з Києва Успенський собор, у числі інших визначних будівель, був замінований. Вибух 3 листопада 1941 р. майже повністю знищив давню пам'ятку. Відповідальність за цей злочин повинні, очевидно, порівну поділити між собою радянські підпільники та німецькі окупанти. Згідно з указом Президента України Успенський собор відбудований у 1998—2000 рр. за проектом архітектора Олега Граужиса.

← ТРАПЕЗНА ПЕЧЕРСЬКОГО МОНАСТИРЯ З ЦЕРКВОЮ СВВ.АНТОНІЯ І ФЕОДОСІЯ		ВЕЛИКА ЛАВРСЬКА ДЗВІНИЦЯ →