Один з небагатьох київських монастирів, заснованих наприкінці XIX ст. Цілісний архітектурний копмлекс у псевдоросійському стилі. Видатна пам'ятка київського благодійництва (Бехтерівський провулок, 15).

Заснований великою княгинею Олександрою Петрівною. Вона з 1880 р. мешкала у Києві, де вклонилася лаврським святиням і отримала полегшення після тяжкої хвороби. Велика княгиня вирішила заснувати у місті власним коштом монастир і влаштувати при ньому благодійний медичний заклад. 1888 р. вона придбала для майбутньої обителі ділянку на Лук'янівці загальною площею 6 десятин (близько 6,6 га). Частина ділянки колись належала Йосипу Диковському. Тут був просторий сад, який часто відвідував блаженний старець ієросхимонах Феофіл. Задовго до спорудження монастиря він передрік святість цього місця.

На замовлення великої княгині єпархіальний архітектор Володимир Ніколаєв підготував проект численних споруд — переважно дерев'яних на цегляних фундаментах: Покровської церкви з головними келіями, лікарні з домовою церквою та інших житлових і службових будівель. Закладка комплексу відбулася 12 січня 1889 р. У травні того ж року велика княгиня Олександра Петрівна оголосила про свій намір пожертвувати садибу з комплексом споруд для нової жіночої обителі. У липні 1889 р. Синод затвердив заснування обителі на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Його першою ігуменею стала колишня черниця Страстного монастиря у Москві Неофіта. Олександра Петрівна переселилася до новозбудованих монастирських келій з домовою Михайлівською церквою; згодом вона таємно постриглася у черниці під іменем Анастасії. 17 грудня 1889 р. освячено головний престол Покровського храму, 28 січня 1890 р. — домову лікарняну церкву св.Агапіта Печерського. Поза монастирською огорожею спорудили готель при обителі.

У подальші роки територія монастиря поширювалася завдяки новим придбанням великої княгині та наданням суміжних ділянок від Синоду та міської думи; на 1909 р. площа монастирської території сягнула 9,5 га. Тут велося значне будівництво. Зокрема, у 1893—95 рр. було розширено корпус лікарні, у 1895—96 рр. зведено нову аптеку для безкоштовного відпуску ліків. Протягом 1897—98 рр. на пожертву Миколи II, котрий відвідав обитель 21 серпня 1896 р., споруджено новий терапевтичний корпус лікарні з церквою Богоматері "Всіх Скорботних Радості" та нову амбулаторію з баштою водогону (архітектор В.Ніколаєв). Відтак благодійна лікарня при монастирі отримала ім'я Миколи II. Її було забезпечено найсучаснішим устаткуванням (зокрема, ще 1896 р. тут уперше в Києві застосували рентгенівський аппарат). Завдяки зразковому утриманню лікарні обитель набула широкої популярності, що не зменшилася й після смерті Олександри Петрівни (1900). Крім лікарні, на терені монастиря діяли школа для дівчат, притулок для сліпих, численні майстерні. Обитель являла яскравий приклад "живого чернецтва": його насельниці поєднували з молитвами самовіддану працю на користь нужденних. У 1896—1911 рр. у монастирі збудований Миколаївський собор, що став найбільшим храмом Києва. Протягом 1910—11 рр. зведено новий двоповерховий з підвалом хирургічний корпус лікарні, при ньому освятили домову церкву св.Пантелеймона (тепер — медичний заклад по вул. Пимоненка, 8); у 1912—13 рр. поза огорожею споруджено триповерхову змішану, обкладену цеглою странноприймальницю (нині — приміщення УВС по Бехтерівському пров., 12); обидві будівлі — за проектами Євгена Єрмакова. Крім згаданих вище окремих і домових церков, діяла невелика каплиця з іконою Божої Матері "Неопалима Купина" при покійницькій і секційній лабораторії з північного боку від Покровської церкви, реконструйована 1906 р. (не збереглася). Монастирська дзвіниця була невеликою, дерев'яною, тимчасового вигляду. У зовнішньому опорядженні споруд обителі переважав псевдоросійський стиль. З 1894 р. філією Покровського монастиря був старовинний Межигірський монастир.

Територію монастиря оточувала частково цегляна, частково дерев'яна огорожа. До обителі вели чотири входи. Головний, зі Святою брамою (кінець XIX ст.), замикав перспективу Діонісівського (нині Бехтерівського) провулку. Неподалік від нього була Економічна брама у вигляді цегляної арки. З боку Львівської вул. була брама зі сторожкою та цегляною каплицею в ім'я Божої Матері "Скоропослушниці" (не збереглася, стояла на місці між сучасними будинками по вул. Артема, 52 і 54). Дерев'яна арка (не збереглася) відповідала входу з боку Глибочицької вул.

Під час Першої світової війни на терені обителі діяв госпіталь; колишню амбулаторію (не збереглася) з 1918 р. займала українська гімназія. 1919 р. радянська влада оголосила про націоналізацію всього монастирського майна. У серпні 1920 р. радянські органи офіційно зареєстрували Київську Покровську жіночу громаду. Але 1922 р. монастир було ліквідовано. На терені обителі влаштували робітниче містечко та різні сторонні заклади. Церкви закрили (останніми, 1934 р. — храми у Миколаївському соборі) та спотворили, знищивши бані. 1941 р., за нацистської окупації, релігійне життя в обителі відновилося, вона стала центром православної російської конфесії у Києві. По війні монастир залишився діючим у значно скорочених територіальних межах. Будівлі первісного комплексу було частково знесено (зокрема, у північній частині обителі). З 1980-х рр. ведеться поступова реставрація вцілілих споруд. Нині у монастирі мешкає понад 100 черниць. Він належить УПЦ.

← ФЛОРІВСЬКИЙ МОНАСТИР		КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА (ПЕЧЕРСЬКИЙ МОНАСТИР) →