Розташований на Михайлівській горі. Діяв у XIV—XX ст. Унікальний монастирський ансамбль майже повністю знищений у 1930-і роки, відтворений наприкінці 1990-х (вул. Трьохсвятительська, 6).

Дехто з дослідників вважає, що монастир навколо Михайлівського Золотоверхого собору був заснований ще у домонгольські часи. Проте переважає думка, що ця подія відбулася десь наприкінці XIV ст., бо перша документальна згадка про монастир належить до 1398 р. З кінця XV ст. відомі перші імена михайлівських ігуменів (Іван Смольнянин та Гришко Попович). У 1523 р. монастир грамотою Сигізмунда I був проголошений таким, що не підлягає київському воєводі та митрополитові.

З моменту прийняття Берестейської унії 1596 р. монастир відчував постійну загрозу переходу до рук уніатів. Грамоту Сигізмунда III на монастир уніатський митрополит Іпатій Потій отримав 1612 р., але вона могла вступити в силу лише після смерті тодішнього михайлівського ігумена Іоасафа, який пережив Потія, померши лише 1618 р. Коли ж наступний митрополит Іосиф Рутський все ж таки спробував захопити монастир, це скінчилося трагічно для уніатів: виконавця цього доручення Антонія Грековича козаки втопили у Дніпрі. Михайлівська ж братія обрала ігуменом видатного вченого Іова Борецького.

1620 р. Борецький був висвячений Єрусалимським патріархом Феофаном на православного митрополита Київського, і з того часу Михайлівський монастир став митрополичою резиденцією. Але ненадовго: вже наступник Борецького Ісайя Копинський був скинутий з митрополичої посади Петром Могилою, який переніс кафедру до Софійського собору. Залишаючи Київ, Копинський 1635 р. пограбував монастир, і на кілька років обитель втратила першорядне значення. Повернути авторитет їй вдалося лише після того, як ігуменом 1655 р. став Феодосій Софонович. Він керував монастирем понад 20 років, примудряючись отримувати пільги одночасно від українських гетьманів, польських королів та московського царя.

З остаточним переходом Києва під владу Московської держави Михайлівський монастир почав швидко розбудовуватися. У 1713 р. з'явилася нова мурована трапезна, у 1720 р. — мурована ж дзвіниця. У той же час відремонтовано та розширено головний храм, у 1740-і роки його знову перебудовано, монастир оточено кам'яною огорожею, до якої у 1760-і роки включено ошатну Економічну браму. Від кожного нового царя чи цариці обитель отримувала коштовні подарунки, а з 1734 р. михайлівські ігумени носили титул архімандритів.

Після секулярізації 1786 р. монастир втратив майже всі земельних володіння, проте був віднесений до першого класу (тобто лишився одним з найбільш поважаних). За настоятеля Феофана Шиянова (який заснував під Києвом скит — майбутню Феофанію) було збудовано перший дерев'яний готель, а також розписано (у 1808 р.) Золотоверхий собор. Аналогічні заходи продовжували і наступники Феофана — Іриней Фальковський, Порфирій Успенський, Інокентій Борисов. Благоустрій монастиря дедалі ріс. У середині XIX ст. почали будівництво мурованих келій, спорудили замість дерев'яного кам'яний архієрейський будинок з домовою "Хрестовою" церквою св.Миколая (1856, архітектор Павло Спарро). У 1857—58 рр. зводиться перший корпус готельного комплексу з домовою церквою Смоленської Божої Матері (наступні корпуси споруджені у 1883 р. Володимиром Ніколаєвим та у 1907 р. Євгеном Єрмаковим). 1871 р. з'являється дерев'яна каплиця над Богоявленським колодязем, до якого на свято Богоявлення відбувався хресний хід для освячення води. А вже 1872 р. на території монастиря діяв водогін. Останніми великими будовами Михайлівської обителі стали Пантелеймонівський собор у Феофанії та Іллінська церква на Жилянській вулиці.

З кінця 1918 р. у спорудах монастиря розміщуються війська (гайдамаки Директорії, радянські танкові загони), у 1919 р. — Укрраднаргосп. З 1922 р. комплекс віддано під гуртожитки київських вузів, які утворили тут студентське містечко (КУБУЧ). В той же час собор утримувався релігійною громадою. У 1930 р. храм збиралися передати КУБУЧу для влаштування клубу, але почали протестувати пам'яткоохоронці. На початку 1931 р. пам'ятки монастиря було передано під опіку Київської крайової інспектури охорони пам'яток.

Історія злочинного руйнування ансамблю Михайлівського Золотоверхого монастиря нині широко відома. Під приводом будівництва Урядового центру протягом 1934—36 рр. були висаджені у повітря дзвіниця, собор, Економічна брама та архієрейський будинок з домовою церквою св.Миколая. Проектовану споруду на місці монастиря так і не почали зводити. Під час нацистської окупації тут влаштували концтабір для полонених червоноармійців.

Монастир відновив свою діяльність 1994 р. Того ж року на його території розгорнулися археологічні розкопки. У 1997 р. відбудовано частину огорожі з Економічною брамою, у 1998 — закінчено дзвіницю і начорно зведено собор. Обитель підпорядкована патріарху УПЦ-КП (який є його священноархімандритом), керується намісником (першим був єпископ Вишгородський Даниїл, з 2000 р. — єпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій (Рудюк)). У монастирі функціонує Київська духовна академія і семінарія УПЦ-КП. На 2000 р. у монастирі 12 насельників, з них 6 у священному сані.

Олександр Немировський, Андрій Реутов

Література: Дегтярьов М., Реутов А. Михайлівський Золотоверхий монастир.— К., 1997.

← ФЕОДОСІЇВСЬКИЙ МОНАСТИР		ВИДУБИЦЬКИЙ МОНАСТИР →