Жіночий монастир, комплекс пам'яток архітектури XVIII—XIX ст. (вул. Притиско-Микільська, 5).

Перша документальна згадка про монастир міститься в уставній грамоті 1441 р., якою київський князь Олелько Володимирович надає церкві св.Софії і митрополитові Ісидору різні маєтності, зокрема "святого Фрола и Лавра мыто конское". 1566 р. київський протопоп Гулькевич відновив його і отримав у довічне володіння за указом Сигізмунда II. У 1632 р. онук Гулькевича відмовився від прав на монастир, залишивши його у керування ігумені Агафії Гуменицькій. Монастир тоді мав церкву на честь свв.Флора і Лавра і був весь дерев'яний. Лише наприкінці XVII ст. був споруджений мурований будинок настоятельниці, але монастир і надалі залишався одним з найбідніших.

Тільки після того, як у 1712 р. Флорівську обитель об'єднали з багатим Вознесенським монастирем, ліквідованим у Печерському містечку, розпочинається значне муроване будівництво. Вже 1732 р. освячено Вознесенську церкву, 1740 р. споруджується дзвіниця, перший ярус якої був кам'яним, а верхні дерев'яні, монастирське подвір'я обноситься мурованою огорожею. 1759 р. колишній будинок ігумені перетворено на трапезну. Монастир вважався аристократичним, багато черниць, які походили зі знатних родин, жили в окремих будинках. Обитель славилася як осередок художнього гаптування. У 1767 р. у монастирі постриглася під іменем Нектарії відома Наталія Долгорукова.

Сучасний ансамбль споруд склався після пожежі 1811 року, коли муровані будівлі монастиря були відновлені, а замість згорілих дерев'яних побудовано нові кам'яниці, зокрема, Воскресенську церкву та келії. Забудова Флорівського подвір'я протягом 1821—32 рр. — найвизначніша робота київського архітектора Андрія Меленського. 1844 р. до складу ансамблю увійшла церква Казанської Божої Матері, а 1857 р. — кладовищенська Троїцька церква, збудована на Замковій горі. Тоді ж розташоване на цій горі монастирське кладовище разом з усією територією монастиря було заново обнесене кам'яною огорожею.

Серед святинь монастиря особливо відомою була чудотворна ікона Руднянської Божої Матері, принесена в обитель 1689 р., але вона була втрачена у радянські часи. Шануються також списки ікон Казанської, Тихвинської та іменуємої "Скоропослушниця" Божої Матері, ікона св.Варвари з часткою мощей. У Казанську ікону вмонтовано зуб св.Георгія Побідоносця. Є також гаптований образ св.Серафіма Саровського, виконаний ігуменею Флавією (Тищенко, пом. 1956 р.) та невеликий ковчежець з частками мощей печерських святих. З нових ікон заслуговує на увагу образ Державної Божої Матері, подарований від московського храму Христа Спасителя. Крім того, насельниці монастиря вшановують могили інокині Єлени (Бахтєєвої), яка померла 1834 р. і похована в труні св.Тихона Задонського, та єпископа Феодора (Поздеєвського, пом. 1924 р.).

Монастир був закритий радянською владою 1929 р., будівлі передані житлокоопу, у перебудованій Казанській церкві розмістився цех протезного заводу. 1936 р. знесено церкву св.Трійці на горі, зникли іконостаси та дві надзвичайно мальовничі ампірові ротонди над колодязями. Монастир був заново відкритий під час нацистської окупації. З 1942 р. настоятельницею була Флавія (Тищенко), потім Антонія, Анемеїса (пом. у сер.1970-х рр.), Агнеса (пом. 1985 р.), і нині Антонія (Фількіна). Під час антирелігійної кампанії 1960-х років монастир знову намагалися закрити, будівлі були відібрані державою, у трапезній та Воскресенській церквах розмістилися майстерні Укрреставрації. Тільки у 1993—94 рр. вони були виселені. У ті ж роки розпочато реставрацію Казанської церкви. Нині у монастирі, разом з послушницями, нараховується близько 170 сестер. Обитель належить УПЦ.

← ГОЛОСІЇВСЬКА ПУСТИНЬ		ПОКРОВСЬКИЙ МОНАСТИР →